Реалізація національно-патріотичного виховання на уроках української мови, літератури, зарубіжної літератури та в позаурочний час

" />

Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Згідно з Концепцією національно-патріотичного виховання та власними внутрішніми поштовхами наш Пристанційнівський навчальний заклад  був і залишається для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Я, як вчитель-словесник, бажаю коротко окреслити ті аспекти національно-патріотичного виховання, які сама втілюю у своїй діяльності.

Свою розповідь структурюю за такими частинами:

• Реалізація національно-патріотичного виховання  на уроках української мови та літератури.
• Реалізація національно-патріотичного виховання  на уроках зарубіжної  літератури.
• Реалізація національно-патріотичного виховання в позаурочний час.

Реалізація національно-патріотичного виховання  на уроках української мови та літератури

Відверто кажучи, сам урок рідної мови – це, по суті, і є національно-патріотичним вихованням, а завдання вчителя-словесника полягає лише в тому, щоб учні це усвідомлювали.

У процесі роботи вчитель повинен шукати шляхи та засоби глибокого засвоєння шкільної програми, які б переплітались із формуванням в учнів духовного світу і цілісних світоглядних уявлень.

На мою думку, основними напрямами патріотичного виховання на уроках української мови, літератури є:
 - формування думки про суспільну значимість родини, про сім’ю, рід і родовід;
краєзнавство;
 - ознайомлення з явищами суспільного життя;
 - формування знань про історію держави, державні символи;
 - ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.

Моїм пріоритетним завданням є руйнування стереотипу неповноцінності української мови, який упродовж попередніх поколінь з різних ідеологічних причин насаджувався в свідомості українців. Це досягаю такими засобами:

• Звертаючись до учнів, користуюся тільки типовою  для української мови кличній формі відповідно до числа: Андрію, Олю тощо (тут варто перш за все вчителеві бути прикладом, а учні згодом, підсвідомо, сприйматимуть це як норму);
•  Послідовно і системно застосовую текстовий матеріал із такими символами-концептами, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь: вишиваний рушник, вишиванка, вінок, калина, кладка, криниця, лелека, писанка, пісня, пшениця, солов’ї, степ, чорнобривці тощо. Саме вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють нові покоління в ґрунт духовності.
• Якщо дозволяє тип уроку, то впроваджую таку форму роботи, як орфографічні та не менш важливі орфоепічні хвилинки, наприклад, правильне наголошування слів не тільки заохочуватиме школяра до усебічного розвитку знань з лінгвістики, а й тренуватиме пам'ять, спостережливість та увагу, особливо якщо наголос у слові в українській мові відрізняється від російської. Наприклад:  верба', ві'льха, граблі', дочка', дро'ва, кропива'.
•  Широко й систематично демонструю повнокровність і спроможність нашої мови в усіх сферах життя, тобто показую її практичну значущість. Для реалізації цього завдання добираю дидактичний матеріал різних тематичних груп: мистецтво, дозвілля, техніка, Інтернет, салон краси, одяг, здоров’я, спорт, наука, кулінарія, офіс, транспорт тощо. Використання сучасних текстів на уроках дає розуміння учням, що українська мова – не мова наших предків, а наше сучасне та майбутнє.
• На уроках мовленнєвого розвитку використовую фрагменти текстів   сучасних  українських  публіцистів (Сергій Шебеліст, Віталій Жежера) із періодичних друкованих та інтернет-видань. Сучасні засоби комунікації дозволяють учням самостійно проводити добір таких текстів, формуючи у них сучасний і національно-патріотичний світогляд.
• Для переказів, читання мовчки, вголос, аудіювання використовую народознавчий текстовий матеріал («Піраміди Полтавщини», «Тарапунька – полтавський пересмішник», «Квітникарство Полтавського ботанічного саду» )  та текстовий матеріал сучасних українських письменників (Мирослав Дочинець, Надійка Гербіш тощо).

Повноцінно і якісно виконати завдання патріотичного виховання на уроках української літератури можна лише розглядаючи наші мистецькі явища в міжнаціональному й світовому контекстах. Саме національна ідентифікація й усвідомлення себе українцем – представником одного з давніх і культурних народів світу – відбувається під час вивчення літератури бароко, поеми “Енеїда” І. Котляревського, поеми “Гайдамаки” Т. Шевченка, повісті “Облога Буші” М. Старицького, новели “Intermezzo” М. Коцюбинського, новели “За мить щастя” О.Гончара, роману “Диво” П. Загребельного.

Глибокий аналіз подій, учинків героїв названих творів сприяє  формуванню важливого розуміння того, що упродовж історії людства українці, як і інші народи, безпосередньо брали участь у виробленні системи загальнолюдських цінностей, збагачували світову мистецьку скарбницю художніми шедеврами. Таке розуміння історичного процесу гартуватиме гордість за свій народ, а отже, формуватиме патріотичну особистість. В основу системи патріотичного виховання на уроках української літератури потрібно покласти правдиве слово про свій народ, його споконвічне прагнення розбудовувати Українську державу.

Особливої уваги при цьому надаю актуалізації творів минулих поколінь, поєднанні їх із сучасним життям України та українців.

До вивчення творів залучаю загальномистецький контекст (музику, скульптуру, архітектуру, живопис).

Вивчення художніх творів у тісних зв’язках зі світовим мистецтвом і історією сприятиме усвідомленню українця як повноцінної особистості з багатим духовним світом і неповторним колоритом.

Тобто, мистецтво слова  має пробуджувати національну свідомість молодого покоління.

Реалізація національно-патріотичного виховання  на уроках зарубіжної  літератури

Під час читання  творів  зарубіжних поетів в українських перекладах звертаю увагу учнів  на майстерність художніх перекладів:

Івана Дзюби («Іссумбосі, або Хлопчик – Мізинчик»), Сидора Сакидона («Пані Метелиця»), Миколи Терещенка (поема «Русла і Людмила», байки І. А. Крилова), Наталі Забіли («Казка про мертву царівну та сімох богатирів»), Ольги Сенюк (казка «Соловей»),  Василя Мисика («Про коника і Цвіркуна»), Миколи Бажана («Нічна пісня мандрівника»), Леоніда Первомайського («Задзвени із глибини…»), Лариси Боженко («Лобо – володар Курумпо»), Юрія Корецького («Пригоди Тома Сойєра», «Острів скарбів»), Віри Наливаної («Полліанна», Валентина Корнієнка («Аліса в країні Див»), Антіна Хуторяна («Ніч перед Різдвом», «Товстий і Тонкий», «Сліпий музикант»), Миколи Лукаша («Моє серце в верховині», «Листівки з видами міст»), Олександра Олеся («Пісня про Гайавату»), Івана Франка (балада «Король Лір і його дочки»),  Михайла  Ореста («Рукавичка»), Марійки Пригари («Світязь»), Євгена Крижевича («Вересковий трунок») та інших.

Розповідаючи про національні традиції, образи, звичаї  українського народу, що  знайшли відбиток у творах, наприклад:    О. Пушкін «Руслан і Людмила» повісті М. Гоголя «Ніч перед Різдвом» чи повісті В.Короленка «Сліпий музикант», звертаю увагу школярів на  милозвучність, барвистість  української мови,  якою послуговувалися перекладачі.

Важливо акцентувати увагу на  ролі України в житті і творчості  митців зарубіжної літератури: А.Чехова, В.Короленка, А.Міцкевича, М.Булгакова, Шолом-Алейхема, О. Бальзака, Дж.Олдріджа, Олександра Гріна, тощо.

Вчитель має показати учням особливості втілення української теми в  творах цих авторів.

А.П.Чехов: «Я люблю її  (України) літературу, музику і прекрасну пісню,
сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Т.Г.Шевченко» (оповідання “Неприємність”, “Красуні”, водевіль “Трагік насамохіть”, “Іменини”, “Нудна історія”, п'єсах “Лєший” та “Чайка”.

Український відбиток спостерігається  у численних художніх та публіцистичних творах В.Г. Короленка: «Історія мого сучасника», «Ліс шумить», «Судний день», «У поганому товаристві», «Сліпий музикант», «Парадокс», «Без язика», «Марусина заїмка», «Сорочинська трагедія», «Мазепа і Котляревський» та ін.

Адам Міцкевич: «Я був вражений українською мовою. Українські простори є столицею ліричної поезії» (цикл «Кримські сонети», балади «Світязь», «Чати».

Джеймс Олдрідж: «Україна нагадує мені країну мого дитинства Австралію. На мою думку, будь-який український хлопчик може впізнати себе в героях моїх дитячих оповідань» (стаття «І в мені частка України»).

Реалізація національно-патріотичного виховання в позаурочний час

Позакласні заходи покликані першочергово формувати і реалізовувати  виховну мету національно-патріотичного спрямування.

Так, демонструючи широту і багатство особистої лірики української літератури, я провела літературно-музичний виховний захід на тему: «Любові Всевишній присвячується…» (на матеріалі інтимної лірики Лесі Українки, І.Франка, В.Сосюри, О.Теліги).

Захід «ПОЕЗІЯ - ЦЕ ЗАВЖДИ НЕПОВТОРНІСТЬ, ЯКИЙСЬ БЕЗСМЕРТНИЙ ДОТИК ДО ДУШІ  (Л. КОСТЕНКО)» (Інтелектуальна гра до Всесвітнього дня поезії – 21 березня) дозволив переконатися, що учні знають свою літературу, а отже, роблять кроки, формуючи в собі патріотів.

Пропагуючи родинні цінності разом із учнями 10  класу було проведене театралізоване літературне свято «Кайдашева сім’я» (за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» до 178-річчя з дня народження письменника).

Також разом із учнями працюю над шкільним музейним куточком, особливу увагу в якому надаємо постійно діючій експозиції «Наші герої АТО».

 Отже, оволодіння повноцінною  українською мовою, історією літератури у міжнаціональному літературному просторі має стати «етичним імперативом кожного громадянина Української держави».