Театралізоване літературне свято

«Кайдашева сім’я»

(за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького

«Кайдашева сім’я»

до 178-річчя з дня народження письменника)

" />

МЕТА:

• виховна: формування в учнів розуміння справжньої суті родинних стосунків на прикладі твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького плекання поваги до людських почуттів, емоцій та непростих життєвих обставин;
• навчальна: ознайомити учнів із особливостями творчості І. Нечуя-Левицького, узагальнити та систематизувати вивчений матеріал;
• розвивальна:  формування і розвиток уміння акторської майстерності, розвиток творчого та абстрактного мислення.

ВИД ДІЯЛЬНОСТІ: виховна.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ: театралізоване літературне свято.

ОРІЄНТОВНИЙ ВІК ДІТЕЙ: 15-16 років.

ТРИВАЛІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ: 45 хвилин.

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: святково прибрана класна кімната (український двір та хата)

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: ноутбук, акустична система, відповідні декорації (тин, груша, ночви, піч, колиска, стіл, лава) та реквізит.

 ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ: учні готують реквізит, декорації та музичний супровід вистави.

СТРУКТУРНИЙ ПЛАН

1. Організаційний момент.

2.  Пролог. Вступне слово вчителя.

3. Вистава :

1. дія 1;
2. дія 2;
3. дія 3;
4. дія 4;

5.   Епілог. Підсумковий етап.

6. Завершення заходу.

Вистава  «Кайдашева сім’я»

за мотивами  повісті Нечуя-Левицького   «Кайдашева  сім’я»

Учитель. Доброго дня, всім шанувальникам літературного та театрального мистецтва. Щороку 25 листопада літературний світ святкує День народження великого українського письменника Івана Нечуя-Левицького. Сьогодні, вшановуючи його пам'ять, ми підготували для вас театральний сюрприз. Просимо  у вас лиш уваги, поваги і відкритої душі.

І дія

(Музика)

(Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін сидять на травичці під парканом)

Лаврін:  Карпе!   А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо:  Посватаю, кого трапиться.  ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з дерева

Лаврін:  Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо:    То сватай, як тобі треба.   

Лаврін:     Якби на мене, то я б сватав Палажку.  В Палажки брови, як шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби. Лаврін:  То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо:  І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо:  Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

" />

Омелько:  А чого це ви посідали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

Карпо: В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна.

Омелько: Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся.

Карпо:   Хіба що з корчми йдучи...   

Омелько: Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами... Тьфу!

   ( Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку точити косу.)

 (Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали говорити спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.)

Лаврін: Карпе!  (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене

Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо:  Гарна... мордою хоч пацюки бий.

      ( Старий Кайдаш аж підскочив, кидає точило на землю)

Омелько: А бодай вам язики повідсихали, злидні.  ( перехрестився)

Лаврін:  То сватай Хотину Корчаківну  (засміявся).

Карпо:   Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін: Ну, то бери Ганну.

 Карпо:   Авжеж! Оце бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

     (богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки)

Омелько: (б’є батогом синів, ті стрибають через паркан і тікають)  Господи! Чи в вас бога нема в серці, що ви в таку святу п'ятницю паскудите язики? Чи вам не треба помирать, чи ви не соромитесь святого сонечка на небі? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите, та тільки язиками чортзна-що верзете!  Ледацюги! Марш до роботи, поки матір не покликав.

Лаврін: Тату! Ви покинули майструвать, а ми вам нічого не кажемо. Омелько: Ти вже в нас великорозумний.  А хай вам грець. Чекайте, будете мати за гріхи.

Лаврін:  Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в  лузі, а тиху, як тихе літо. Мелашку… (замріяно)

 Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку.

 Лаврін:  О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до розмови батьків за парканом)

Кайдашиха: (вибігає) Омельку! Омельку!  Не забудь зайти з церкви до пана та візьми гроші за вози, бо завтра треба йти в Богуслав на ярмарок. Адже ж завтра в Богуславі ярмарок. (пританцьовує) Треба багато чого купити перед тим, як синів женити. Чи чуєш?

 Омелько: Та чую, чую!

 Кайдашиха:  (в’їдливо) Та, будь ласка, не заходь до шинку. Проп'єш гроші, не матимеш з чим іти на ярмарок. Треба солі, треба горшків, треба смоли. (йде до синів)

Омелько: І на якого нечистого вона розпустила язика! ( про себе) Дулю візьмеш, а не гроші. (дістає пляшечку і йде, пританцьовуючи)

(Карпо та Лаврін сміються) (музика)

ІІ дія

(Кайдашиха лежить на сцені)

Кайдашиха: (солодким голосом)  Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі. А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить Мотря, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається)

Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: Візьми ж, моє серце, начисти картоплі на борщ та накриши буряків. Ой!

Мотря: Авжеж, мамо.

Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря: Звичайно, матусю.

Кайдашиха: (встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею)  Мотре! ( крикнула вже не дуже солодким голосом)  Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось смердить, мабуть пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл. (починає сердито  скребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові скромадить.

" />

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотря, а чого це ти ще хати не мела і полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити. (стукає пательнею по столі)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли. Тільки добре знаєш,  як хліб їсти. (Мотря бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Омелько: Знову сваритесь?

Карпо: Знову не миритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка)  Я скажу слово, а вона десять. А вже що лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам)  Од кобили чую! Що й одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я  пряла тонке полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку, Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Карпо: Дай боже вам побиться, а нам подивиться. (продовжують з батьком їсти)

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки бандуру, куріть люльку, як наша пані економша. (кривляє на лавці) Ой, у мене нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років!  (п’є з горщика) А хай тобі в горлі пересохне!

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху. (підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха вскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати… (Музика)

(Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном  в різні боки)

ІІІ дія

(музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря:(єхидно)  Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува,  міряла сіни?

Мелашка:  А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї половини сіней та виносить твого сміття.  Я вам не наймалась.   (ногами відкидає сміття)

" />

Кайдашиха: (вішає рушник на паркані  і до Мотрі) А хіба ж ти сама не міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка: Собі за пазуху кляни.

Мотря:  Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму півневі ногу?

Мелашка:  А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін, Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря:  Карпе, кажу! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей.

Карпо:  Гм? Кхе-кхе…

Мелашка:  Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди  та вилай Мотрю.

Мотря:   Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

Карпо:  Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора (спокійно).

Мелашка: Лавріне, зроби щось.

Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін: Підсипай, Мотря, перцю, підсипай.

Мотря:  Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря:  Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня. (обливає водою з цеберка Мелашку)

Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей)  Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо!  Пан отець! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Мотря:  І що ж?  Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну. (хапає півневі ногу і біжить за Мотрею. Звучить музика)

ІVдія

Мелашка: Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?

Мотря: (мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях швендяє?  Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на городі.

Кайдашиха: Ось тобі на, клята невісточко. (вискакує з клуні, повертається спиною до Мотрі  і показує дупу)

Мотря: Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала стара.

Мелашка: Мотре! А віддай нам нашу грушу.

Лаврін: Або віддайте нам землю під нею.

Мотря: Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так 2 аршина землі. Ваша грушища на нашій бо землі розрослася.

Карпо: Я її можу за 3 карбованці купити.

Лаврін: Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова. (їсть грушу)

Кайдашиха: (виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну,  дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не бачить.

Мотря: А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки зимують.

Син Мелашки: А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)

Мотря: Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)

Мелашка: Люди! Рятуйте, караул…  Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби щось. (починають бігати один за одним по двору)

Карпо: ( веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте собі. (Кайдашиха не дає збирати)

Лавріне: Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.

Мотря: Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу. Ось тобі. (показують з Карпом дулі)

Мелашка: Ах так! То я твоїх дітей буду лупити. (бігає з віником за дітьми Мотрі)

(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик))

Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками.  Карпе, Лавріне, рубайте до біса ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.

Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…

Всі: Ой!..

 (музика) (Німа сцена)

" />

Учитель.

(називає, хто із учнів виконав, яку роль).

Цією виставою ми хотіли поділитися своїми думками про те, якою повинна бути справжня велика українська родина. Сподіваємося, що наші думки схожі, хоча, мабуть, кожен у цьому бачить свій ідеал.

Дякуємо всім за увагу!