| Головна » Статті » Мої статті |
Літературно-музичний виховний захід на тему: «Любові Всевишній присвячується…» (на матеріалі інтимної лірики Лесі Українки, І.Франка, В.Сосюри, О.Теліги)
МЕТА:
ВИД ДІЯЛЬНОСТІ: виховна.
ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ: літературно-музичний вечір.
ОРІЄНТОВНИЙ ВІК ДІТЕЙ: 15-16 років.
ТРИВАЛІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ЗАХОДУ: 45 хвилин.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: святково прибрана класна кімната.
МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: ноутбук, мультимедійна дошка, проектор, мультимедійна презентація «Альманах. Любові Всевишній присвячується…». ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ: учні готують виставку малюнків «Кохання» і презентують її на заході.
СТРУКТУРНИЙ ПЛАН 1. Організаційний момент. 2. Пролог. Вступне слово вчителя. 3. Виступи груп учнів:
5. Епілог. Підсумковий етап. 6. Завершення заходу. Список використаної літератури:
ХІД ПРОВЕДЕННЯ Святково прибрана класна кімната. Столики для кожної групи учнів. На дошці, стінах, при вході — декоративно оформлені висловлювання про кохання:
1. «Благословенні будьте, серця рани...» (Ф. Петрарка) 2. «Нехай святиться ім'я твоє...» (О. Купрін) 3. «Твоїм ім'ям на Тебе я молюся...» (М. Вінграновський) 4. «Тільки любов буває раз або ніколи!» (Ліна Костенко) 5. «Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов...» (П Г. Тичина) 6. «Так ніхто не кохав!..» (В. Сосюра) (Звучить запис вірша Л.Костенко «Крила»)
Пролог Учитель. Найперше, мабуть, і в цьому права Ліна Костенко, окриляє, надає сили, надихає людину кохання. Воно змушує очі сіяти, серце палати, а тіло – тремтіти, завмирати, аби тільки втратити цей прекрасний час – час кохання. У всі віки поети оспівували найчистіше і найсвятіше почуття, яке звеличувало людину і робило її найщасливішою. У всі віки створювались хвалебні гімни коханню, що стали прекрасними музичними шедеврами. Сьогодні ми полинемо у цей чудовий світ, у якому поезія і музика сплели нев'янучий вінок любові.
Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні,
Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені, Несказане лишилось несказанним. (Л. Костенко)
То ж бажаємо усім, щоб усе сокровенне, але не сказане – було почуте вашими серцями. Ведуча. Істинну любов віншує вірність і пам'ять серця. Людина, скінчивши свою життєву дорогу, перетворюється на жменьку земного пороху, її ж кохання продовжує жити, воно безсмертне – і в цьому сила і краса величного почуття любові. Любов – найбільше багатство людського духу. Уміймо ж берегти і звеличувати це найтендітніше і найміцніше, наймудріше і найблагородніше почуття, осяяне Божим духом. (Звучить композиція А.Вівальді) (Слайд1) Ведучий. «Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання»,— так ніжно, щемливо й щиро сказав колись український прозаїк Михайло Стельмах. Ведуча. «Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов»,— лірично признався молодий Павло Григорович Тичина. Ведучий. «Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання!» —переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра. Ведуча. А російський поет Олександр Сергійович Пушкін на увесь світ сповістив: «Я помню чудное мгновенье — Передо мной явилась ты!» Ведучий. Про кохання, найкраще з почуттів, дарованих людині Богом, сказано багато щирих, захоплюючих слів, створено найчудовіші картини, складено найліричніші мелодії. Ведуча. Кохання одухотворює людину, робить кращим і змістовнішим її життя, наповнює світлою, ніжною радістю, дарує красу почуттів. Ведучий. Кохання — це той прекрасний цвіт папороті, який шукають усі, та, на жаль, знаходить далеко не кожний...
Ведуча. Вічна загадка любові, життя люблячого серця, вічні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поетів і поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання — це та таїна, що давала їм, поетам, поштовх до творчості, силу й живлющу наснагу творити справжні шедеври... Ведучий. Данте і Беатріче, Лаура і Петрарка, Шекспір і Смаглява Леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін і Наталія Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський... Ці закохані пари відомі, мабуть, усьому світові. Адже саме їх кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео і Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна... Ведуча. Отже, розгорнімо наш альманах, який має назву «Любові Всевишній присвячується», погортаймо обережно його сторінки, на яких записано історії закоханих сердець, вслухаймося в рядки ніжності та кохання,— і задумаймося, яке все-таки велике й сильне почуття, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти: як збагачує воно душу людини, яке воно світле й прекрасне. Ведучий. Любов’ю «хворіли» в усі епохи. Тому про неї так багато говорять. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна любов велична. А чи знаєте, яка психологія кохання? Чим більше перепон на його шляху, тим могутніша внутрішня напруга і сум від нездійсненності надій. Легке і щасливе почуття ніколи не зрівняється своєю напругою з трагічним. (Слайд2) Ведуча. Сторінка 1 Іван Франко й Ольга Рошкевич (Звучить аудіозапис пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня») Учень 1. У кінці ХІХ ст. власний варіант драми кохання представив світові і великий українець Франко. 60 поезій, у яких ліричний герой
розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об'єднав у три цикли — «жмутки» — і дав своїй збірці назву «Зів'яле листя». Історія його кохання була сумною й хвилюючою... (Слайд3) Учень 2. Колись давно, у дні юності, він вперше побачив її — Ольгу Рошкевич — свою «несмілу білу лілею». Ніжне кохання до неї тривало 10 років. Учень 1. Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, надіючись, що він зробить блискучу кар'єру. Однак після арешту Франку було заборонено бувати у домі священика Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого. (Слайд4) Учень 2. Пізніше Франко закохався в Юзефу Дзвонковську — молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль, Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно й відкрито... (Слайд5) Учень 1. Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи й не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї... Учень 2. Про усі ці почуття — до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської — розповідає нам поезія-сповідь «Тричі мені являлася любов...». (Слайд6) Учень 1. Та з часом Франко зрозумів, що лише Ольга Рошкевич його найперша й найголовніша в житті любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні — і не знаходив ні тієї щирості, ані тієї самовідданості. Чесність душі, усю печаль, гіркоту й журбу вилив поет у
вірші-монолозі «Чого являєшся мені у сні?», який зараз став усім нам відомою піснею.
(звучить аудіозапис пісні «Чого являєшся мені у сні?»). Чого являєшся мені у сні
Чого являєшся мені Усні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні - Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці - минаєш, Вклонюся - навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити - Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,- Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає, По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!
Учень 1. Ольга Рошкевич теж через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, сказала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які ми вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому. (Слайд7) Ведучий. Сторінка 2 Леся Українка й Сергій Мержинський Учень 3. Струни поетичної лірики Лесі Українки не раз озивалися ніжними, сокровенними тонами,— була вона не тільки «співачкою досвітніх вогнів». Інтимна поезія Лесі складає цілий цикл. З яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення? Учень 4. Адресат цілої низки віршів Лесі Українки — Сергій Мержинський — її сильне, велике, перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.
(Слайд8) Учень 3. Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: «тонке скорботне лице», «прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль з блідим матовим, що часто палало нездоровим рум'янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою». Таким малювали портрет Сергія Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною. Учень 4. Після Ялти вони листувалися. Саме з цього щемливого почуття трагічної невідворотності долі народилася прекрасна Лесина поезія в прозі «Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами...». (Слайд9) Звучить тиха мелодія А.Вівальді Під акомпанемент учениця читає уривок Учень 3. «Мій любий друже! Твої такі нечасті листи чомусь завжди пахнуть зов’ялими трояндами. Легкі тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу минулу мрію… Мій друже, любий мій друже! Як можна, щоб я жила саме тепер, коли я знаю інше життя? Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я іду до тебе, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Тільки з тобою я не сама. Тільки з тобою я не на чужині. Пишеш про смерть? Я так боюся без тебе….Бери, бери й мене з собою… Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу. І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди…!» Учень 4. Не хотілося вірити, що 30-літній (!) Сергій помирає. Згадувалася зустріч з ним у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися... Кілька разів бачилися в Мінську... Учень 3. Але зустрічі були короткі й обривалися, як нескінченна розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самоті, в кімнатці, де поруч — його подарунки: томик Гете німецькою мовою, «Сікстинська мадонна» Рафаеля, чотиритомник поезій Гейне... Восени 1900-го отримала лист від лікаря, який опікувався Мержинським. Сергію зовсім погано... Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду...., думала Леся. Учень 3. Між нею й ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка (її мати) відмовляла доньку — як-не-як, а в Сергія сухоти. Проте Леся у січні 1901-го року їде в Мінськ — доглядати за тяжкохворим Мержинським. У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжками, і вони танули, не долітаючи до землі...Тануло й Сергієве життя...Його не стало 3 березня 1901 року. На пам'ять про нього у Лесі залишилася репродукція «Мадонни» Рафаеля, подарована Сергієм у пору їхнього кохання. Біль щойно пережитої драми вилився в Лесину найпечальнішу поезію... (Слайд9) Учень 4.
Уста говорять: «Він навіки згинув!» А серце каже: «Ні, він не покинув!» Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут, в глибині, і б'ється враз зі мною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Так, завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи любая розмова з ким ведеться, Чи поцілунок на устах озветься, Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Чи я спущусь в безодні мрій таємні, Де постаті леліють ясні й темні, Незнані й знані, і наводять чари, І душу опановують примари, А голос твій бринить, співа з журбою: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Чи сон мені склепить помалу вії, Покриє очі, втомлені від мрії, Та крізь важкі, ворожії сновиддя Я чую голос любого привиддя, Бринить тужливо з дивною журбою: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» І кожний раз, як стане він бриніти, Тремтять в моєму серці тії квіти, Що ти не міг їх за життя зірвати, Що ти не хтів їх у труну сховати, Тремтять і промовляють враз зо мною: «Тебе нема, але я все з тобою…»
Ведучий. Поети частіше пишуть про любов, як про троянди квітучі й духмяні, а в Лесі вона — зів'яла троянда. Ведуча. У декого любов — як сонячний ранок, як весна барвноцвітна, а в Лесі — як розпачливий зойк пораненого птаха, як осінній шелест опалого листя... Ведучий. Щастя... Хто знає, що таке? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим, але все - таки щастям... (Слайд10) Ведуча. Сторінка 3 Володимир Сосюра й Віра Березіна Учень 5. Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості — ні на кого не схожий. Такі його поезії, як «Ніхто не кохав», «Білі акації будуть цвісти», «Коли потяг у даль загуркоче», «Васильки» та інші давно увійшли в класичний фонд інтимної лірики. Учень 6. Вірш «Так ніхто не кохав» В. Сосюра присвятив своїй дружині — Вірі Березіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєю глибиною й щирістю видається йому незвичайним, єдиним за всю історію людства. Мабуть, у цьому немає нічого дивного,— адже кожний закоханий вважає, що так, як він кохає, ще не кохав ніхто й ніколи у світі... (Слайд11) Учень 5. Читає вірш «Так ніхто не кохав». Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання.. . Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки... В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки... В'яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною... Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою... Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?.. Я для неї зірву Оріон золотий, я — поет робітничої рані... Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання.. Дише тихо і легко в синяву вона, простягає до зір свої руки... В день такий на землі розцвітає весна і тремтить од солодкої муки...
(Слайд12) Ведуча: Сторінка 4. Олена й Михайло Теліги Учень 7. «Поетесою вогняних меж», «лицарем духу» називали Олену Телігу. «Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив»,— писала про свою долю. А ще Бог обдарував у короткому, мов спалах, житті, зустріччю з прекрасною людиною, другом, з яким перейде усе життя, аж до останньої межі,— Михайлом Телігою. Учень 8. Олена Шовгенів і Михайло Теліга познайомились на студентській вечірці 1926 року у містечку Подєбради. Чарівна дочка ректора Подєбрадської академії ще раніше звернула увагу на стрункого юнака, який тримався впевнено й водночас скромно. Учень 7. Товариш пояснив, що це — студент лісового відділу Української господарської академії, старшина Української армії, бандурист і співак Михайло Теліга. Учень 8. Коли Олена звернулася до нього російською мовою із запитанням, чи він бува не галичанин, почула переконливу відповідь українською: «Ні, я — кубанець». Учень 7. Для юної Олени кубанський козак Михайло став символом мужнього й шляхетного українця. Михайло гордився своїм козацьким родоводом, міг годинами переказувати сімейні легенди про переселення предків-запорожців на Тамань. Учень 8. А ще Михайло Теліга мав дуже гарний голос, ніколи не розлучався з бандурою, заворожував усіх виконанням українських народних пісень. У взаєминах цього подружжя вражає безмежна довіра й відданість. (Слайд13) Учень 7. Читає вірш «Літо». ЛІТО
Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П'яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, як свіча,— І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить! І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить не сила — Ні на що — твоїх єдиних уст! Учень 8. Михайло Теліга чесно й стійко пройшов зі своєю обраницею крізь усі важкі випробування. Коли гестапо почало заарештовувати українських патріотів, членів УПА, Олена отримала наказ покинути столицю. Учень 7. Проте вона не втекла. Вона твердо стояла на своєму: «Треба, щоб слова моєї поезії не розходилися з ділом». На допомогу своїй коханій дружині приїхав у Київ Михайло де вони в голоді й холоді підтримували один одного… Щоранку Олена знаходила в собі сили з'являтися у Спілці усміхненою, елегантно одягненою, з вишуканою зачіскою. Такою ж пішла туди у той фатальний день. Там на неї вже чекали... Учень 8. Через годину з'явився гнаний тривожним передчуттям серця й Михайло. А далі — арешт, допити, катування. Михайло добровільно зголосився на смерть разом із нею, щоб його кохана Олена не почувалася самотньою в останні хвилини життя... Олена перед смертю видряпала на стіні камери тризуб і «лист-послання у вічність»: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Учень 7. Їх розстріляли 21 лютого 1942 року в Бабиному Яру. Один із катів після розстрілу признався, що «ще не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця молода гарна жінка». На місці трагедії, у Бабиному Яру, нині височить дубовий хрест. Біля підніжжя — 34 жовті троянди — за числом прожитих нею літ... Учень 8. І здається, крізь шелест листя і трави долинає чийсь голос. Це — голос Олени Теліги. (Слайд14) Сторінка 5 «Мій улюблений вірш про кохання» Ведучий. Вічна загадка любові, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі Поезії. Чому ? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше. Ніж будь – хто інший. Кохання – це та таїна, що дає їм поштовх до творчості, живлющу наснагу великого вогню. Закохані тягнуться до віршів, інтуїтивно відчуваючи, що в цьому натхненому мовленні можуть знайти вияв почуттів, що їх переповнюють. Так , у кожного із нас є свій улюблений поет. І сьогодні хотілося б почути вірші, які так чи інакше стали важливими для кожного з нас, які надихають, турбують, бентежать, надають сили. (учні та присутні гості читають свої улюблені вірші про кохання) Епілог (Слайд15) Учитель. «Любові Всевишній присвячується»,— так називається наш вечір. Ви почули сьогодні з живих вуст, як гаряче б'ється людське серце в поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати поетичне слово. Що ще додати? Мабуть, такі рядки:
...Читайте вірші про любов. Хоч, кажуть, все придумали поети,— І почуття, в яких нуртує кров, І ніжності, і вірності тенета. Не вірте! Є любов така в житті, Що може навіть душу спопелити! Знайдіть для себе ці слова святі, Що змусять вас і плакать, і радіти. Знайдіть найкращі на землі слова — І подаруйте їх своїм коханим. Читайте, вірші — в них любов жива! Тож хай вона у вас в душі не в'яне. Юні друзі, запам'ятайте прослухану поезію, яка, можливо, стане для вас підтримкою і втіхою на нелегких стежках дорослого житті. Хай у ваших душах поетичні зерна проростуть кришталево чистим почуття. Кохайте і будьте коханими! Наша композиція завершилася. Бажаємо усім віднайти свою яскраву зірку, яка б вела через усі життєві буревії та випробування, гріла своїм теплом і додавала снаги!
| |
| Переглядів: 456 | |
| Всього коментарів: 0 | |